Сватовчане - жертвы ОУН-УПА Кириченко Петр Григорьевич Сватовчанин, родился в 1912 году. Подполковник, старший оперуполномоченный НКВД. Убит бандеровцами 23 апреля 1945 года в местечке Заложцы. Вместе с ним от рук бандитов погибла его жена и двое новорожденных детей. К сожалению в Сватово уже не осталось родных Петра Кириченка, могущих рассказать больше, нежели известно на сегодняшний день. Сватовский краеведческий музей располагает лишь краткой историей гибели Петра Кириченка. Он возвращался из роддома со своей женой, которая недавно родила сразу двоих детей. На лесной дороге их перехватили бандиты УПА. Петр Григорьевич вступил в бой, но был ранен и схвачен бандеровцами. Бандиты на его глазах разорвали двоих его новорожденных детей, закололи ножом жену. Его самого расстреляли. Сейчас, в наши дни, многим трудно поверить в то, что такие зверства действительно творились на западной Украине. Тем более сейчас, когда вояк ОУН-УПА пытаются представить чуть ли не освободителями Украины и борцами за «незалежность» против «Московского панування». Но это на самом деле было, эти «идейные борцы» на самом деле совершали страшные преступления и не только против военных, но и против женщин, детей, стариков. Об этом свидетельствует житель города Сватово Борис Шарафан, воевавший на территории западной Украины в 1943 году. ВАРВАРСТВО Війна, 1943 рік. Військова частина, в якій мені довелося бути, готувалася змінити місце дислокації. Для підготовки нового місця командування вирішило відправити мене, як завідуючого складом паливно-мастильних матеріалів, та командира автороти Єременка. Водію Орешку було наказано заправити машину повністю та взяти із собою на всяк випадок дві каністри бензину. Штабний працівник Зац ознайомив нас с маршрутом, дав карту місцевості, де олівцем був нанесений пункт призначення. Потиснув нам руки, побажав щасливої дороги. Відправитися в дорогу ми вирішили вночі. Повечеряли, полягали спати. О третій годині виїхали. Дорога наша пролягала переважно через ліс. До сходу сонця встигли проїхати кілометрів сто. Знову в'їхали в ліс і відразу помітили три людські постаті, які. побачивши нас, юркнули в кущі. Нас це насторожило. Що за люди? У нас із собою два автомати і пістолет ТТ. Взявши зброю, кинулися за ними. Підбігли до того місця, де вони були. На землі стояло відро з водою і лежало якесь лахміття. А від побаченого потім ми вжахнулися. Праворуч на деревах побачили два жіночих тіла, прив'язаних головами вниз. З одного трупа хтось починав здирати шкіру. Порадилися між собою і вирішили проїхати до найближчого села, щоб сповістити про побачене. Що було потім — ми не знали. Лише через кілька днів стало відомо, що жертвами варварів стали дві жінки з одної військової частини. А через деякий час виявилося, що таку садистську розправу над невинними жінками вчинили бандерівці, засуджені трибуналом до смерті. Тому й вийшов наказ: без дозволу не залишати військових частин. Б. Шарафан. По материалам Сватовского районного краеведческого музея Мой дедушка, моя бабушка и мои дядя и тетя. Вечная память.
